Про нас пишуть: dukhovnist.in.ua
"СТАНЬТЕ ДРУГОМ, КОЛИ ВАМ ПОТРІБНІ ДРУЗІ", - ЦЕ ПРО ЦЕНТР "ТАВОР"
Вже 11 років Центр
організації дозвілля для осіб з особливими потребами «Тавор» в м. Новий Розділ
дає можливість особам (в т.ч. сиротам) з
розумовою неповносправністю, які проживають в Роздільському дитячому
будинку-інтернаті, проживають або тиняються вулицями Роздільщини, а також особам
з Ходорівського психоневрологічного інтернату, відчути приналежність до
спільноти, творчо реалізувати себе через працю, спілкування, дружбу та молитву,
і таким чином плекати почуття власної гідності та цінності свого життя.
Десь з 2012-го я
збиралася відвідати «Тавор», та все не було можливості. Хоча працює Центр вже
давно – у 2007 році було офіційне відкриття, але історія почалася у 2004, під
час Помаранчевої революції. Про це дізнаюся вже у кабінеті директора Центру
організації дозвілля для осіб з особливими потребами «Тавор» Василя Василишина,
молодого енергійного пана, з яким знаємось вже чималенько років.
«У смт. Розділ є
інтернат для хлопців з розумовою неповносправністю. Коли «Емаус» відвідував цей
інтернат, то побачили, що там діти не мали жодних розваг, додаткової
соціалізації. До мене зателефонував друг з «Емаусу», і ми довго вирішували, як
і що має бути. Ми мали початкове фінансування на один рік. Тож почали
вирішувати з владою питання приміщення. Потім невелике приміщення нам дав
місцевий завод», - розповідає Василь.
Спершу Центр діяв на
базі «Українська молодь – Христові». Пізніше почали працювати як окрема
структура. Осіб з особливими потребами, що відвідують програми Центру називають
«друзями» і деякі з них є тут від самого початку.
«Ми працюємо з особами,
які мають розумову та розумово-фізичну неповносправність, тобто з найменш
захищеною верствою суспільства. Це хлопці з Роздільського дитячого будинку-інтернату
(від 4 до 35 років), який є одним із закладів України, де перебувають особи з
найважчими ступенями розумової неповносправності. До програм ми також долучили людей
з інтелектуальними порушеннями із сімей Нового Роздолу. А також маємо чоловіків
з Ходорівського психоневрологічного інтернату. Це наші три групи, з якими
працюємо», - продовжує розповідати Василь.
Друзі займаються
щоденно: вранці – з інтернату, після обіду – з Нового Роздолу. Якщо хтось не
може відвідувати програми, то асистенти йдуть до них додому. Центр має
деревообробну, свічкову майстерні, зал для бісерування, ткацтва, виступів,
балкон. Цікаву екскурсію майстернями мені провела жвава дівчина Оксана, яка теж
відвідує заняття у Центрі, зокрема виготовляє свічки.
Тригодинна програма –
це 1,5 год працетерапії, під час якої друзі виготовляють чудові вироби. Ці
вироби Центр реалізовує в Україні і за кордоном, з чого мають додаткові
пожертви на діяльність. Наступні 1,5 год – це зарядка чи руханка, корисне
дозвілля, ігри, а також навчання (з етикету спілкування; з користування
інтернетом, соцмережами, електронною скринькою, побутовими приладами, мобільним
телефоном тощо). Після цього мають час на спілкування і чаювання. Під час такої
зустрічі друзі моляться, говорять свої намірення, передають свічку. Після
закінчення є час на прибирання.
«Маємо кулінарний
день у останню п’ятницю місяця, коли друзі разом готують якусь страву. Так здобувають
навики, які згодом пригодяться їм у житті. У літній період маємо спортивний
день надворі, коли виходимо на прогулянки, займаємося спортивним дозвіллям,
робимо різні вправи. Звісно, раз у місяць, коли до нас приїжджає духівник,
маємо молебень і духовні науки», - розповідає Іван, асистент Центру.
Сайт Центру «Тавор»
рясніє фотографіями з поїздок, спільних подорожей, акцій. Тож не могла про це
не запитати. «За 11 років ми об’їздили різні чудотворні і культурні місця:
Крехів, Страдч, Унів, Бориничі, Урич, Львів, Глиняни, замки «Золота підкова»,
Зарваниця. Хочемо їхати дальше, але часом це важко, бо переживаємо, як друзі
почуватимуться. Але цього року плануємо поїздку в Закарпаття. Щодо акцій, то
маємо виставки-продажі. Друзі люблять продавати вироби, які самі зробили. Маємо
також акції зі збору пожертв для подарунків до свята св. Миколая», - жваво
розповідає директор Василь.
«Ще у 2013 році в
Новому Роздолі у Центрі «Тавор» почав роботу тренажерний зал для осіб з
особливими потребами міста та навколишніх сіл. Фонд «Renovabis»
погодив наш проект, ми закупили тренажери, там працював реабілітолог і масажист.
Також у зал приходили всі охочі люди, і таким чином ми отримували додаткові
пожертви», - дізнаюся від Василя.
З Роздільського інтернату
до Центру приїжджають хлопці тільки другого профілю. Це люди, які самостійно
ходять і можуть трохи вчитися. Перший профіль може вчитися у школі-інтернаті.
Третій профіль – це люди, які ходять самостійно, але майже не можуть вчитися, дуже
мало сприймають, з ними спілкуються на рівні емоцій. Четвертий профіль – це
лежачі, з важкою розумовою неповносправністю. Тому тут працює волонтерська програма
«Big brother/sister»
(«Старший брат/сестра»), побудована на ідеї відвідувати в інтернаті хлопців,
які не можуть приїжджати у Центр. Один волонтер може бути старшим братом/сестрою
лише одному хлопчику, і підопічний це відчуває. «Я теж є одним з волонтерів
цієї програми і періодично приїжджаю до хлопчика, який не говорить, але ми
маємо певний духовний зв’язок, - зізнається Василь. - Ми мали 35 волонтерів.
Зараз є трохи менше. Переважно це студенти. Ми організовуємо для них поїздки та
презенти як подяку за їхню активність».
Коли я дивлюся на центри
і місця, які живуть і розвиваються, то цікавлюсь, що бачать їхні лідери у
майбутньому. «Я б хотів, щоб ми мали сенсорну кімнату, де була б також музикотерапія. Хочу, щоб приміщення, які ми
орендуємо, стали власністю нашої організації; щоб ми мали свій транспорт. Нам
потрібен телевізор і апаратура для виступів. Крім того, хотілось б зробити
кафе, де б працювали особи з неповносправністю. Взагалі, вершина нашої роботи –
аби не було потреби до нас приходити: щоб людина до нас прийшла, ми її
розкрили, допомогли в житті, інтегрували в суспільстві, і потім вона могла б обійтись
без нас», - ділиться бажаннями Василь Василишин.
Для мене атмосфера у
місцях, де перебувають люди з обмеженими можливостями, завжди особливо
піднесена. І цього разу вдалося її сповна відчути. Виявилось, що під час мого
короткого візиту Міша, друг «Тавору», святкував 30-ліття. Смаколики, тортик,
соки… та ще й у такому особливому товаристві! Друзі заспівали Міші «Многая
літа», помолились в його наміренні «Господи, помилуй»; уродинник запустив «іскру
любові» у долоні кожного, і було якось так святково-святково. А у них, мабуть,
так щоденно, хоча уявляю, як така праця вичерпує. Все ж знаходять мотивацію в
очах друзів і продовжують працювати, щоб вкінці дня знову запустити іскру.
Марта Більська
фото автора та з архіву Центру «Тавор»
Коментарі
Дописати коментар